Володар Grammy за рок-композицію із Santana «Put Your Lights On», двічі платинових альбомів і золотого «Eat at Whitey’s» (2000), американець EVERLAST (Ерік Шроді) виступить 8 листопада на сцені київської «Юності» з душевною програмою альбому «The Life Acoustic».

Його яскраве реп-минуле як лідера легендарних House Of Pain, співпраця із Сypress Hill, Madonna і Prodigy, дивовижне поєднання репу та акустичного року, давно зробило Everlast особливо бажаним гостем рок-фестивалів в компанії з Linkin Park, The Cure, чи Noel Gallagher, і одним із улюблених артистів київської публіки.

У когось із його піснями пов’язані любовні історії, міцні життєві переживання. «This is my darkest night, girl. You’re swimming in my head…». Для когось він завжди був хіп-хоп ідолом, втіленням важких бітів і потужних рим в House of Pain і «all stars team» – La Coka Nostra. Але треки Everlast чіпляють незалежно від того, хто їх слухає: репер, чи рокер. Слова його пісень змушують задуматися, а по-справжньому щира музика – відчувати. Життєствердна «What It’s Like», чи гостросоціальні «White Trash Beautiful» і «I Get By» з альбому «Songs Of The Ungrateful Living» (2011) звучать в акустиці особливо чесно і цілісно.Революційна «StoneInMyHand», відома відверто бунтарським відео, прозвучить особливо актуально у Києві – Ерік   везе цю пісню з хвилюванням і присвятою Майдану. «So if you've had enough and you're ready for your stand, I'll be waiting with the stone that's in my hand». Everlast представить у Києві всю ретроспективу своєї різнопланової творчості. І якщо ви хочете помириться з коханою людиною, запросіть її на концерт – вам дуже допоможе любовний саундтрек «Broken».

«Я захотів копнути глибше – взяти пісні, на які спершу не звернули достатньої уваги, але в яких я відчував незаперечну красу, – говорить Everlast. – Я вибрав свої улюблені пісні і записав їх у голій акустиці. Ну, можливо, додав трохи клавішних і все». 

«Хіп-хоп – це чистий блюз, незважаючи ні на що, – згадує він про відсутність особливої різниці між створенням близької до блюзу акустики і репу з House of Pain. – Це була сучасна блюзова музика 80-х, 90-х. МС качає так само як качав блюзмен. Хлопці з блюзу римували. Вони так само гойдали в такт головами. Моя акустика, навіть коли в ній немає біту, як і раніше змушує мою голову гойдатися в такт».

Його не було 2 роки. 8 листопада він вийде на сцену «Юності», покличе свого «брата» і «чудового хлопця з Мемфіса» чорношкірого гітариста-віртуоза Derek Brassel, або іншого фантастичного напарника, і, перебираючи струни і попиваючи віскі після кожної пісні, зіграє без сет-ліста і практично без пауз. Клуб буде кликати їх на біс так, що дрижатимуть стіни, а Ерік, зігравши останній переможний хіт, який переверне все всередині, прикладе руку до серця і вкотре зізнається, що знайшов у Києві одну з найбільш чуйних і вдячних аудиторій у своєму житті. «Який я радий повернутися додому!», говорить він кожного разу, щойно ступивши на українську землю.