Важкі години і хвилини тримають світ і почуття.

Я з ними йду в дорозі вічній і цим продовжую життя.

Та щось затримало повітря і не прямую у перед.

Моє життя – мішок страждання, а люди думаюсь, що мед.

Не намагаюсь пояснити, що інший хрест гріхів несу.

Я відчуваю в серці радість, бо той тягар я донесу.

Блукаю в снах, немов на небі, я чую музику кохання.

Коли я чую, то зникає, той весь мішок в житті страждання.

Повітря знову входить в тіло і кров наповнює мене.

Хоч музика далеко в небі, а почуття моє земне.

Я вже не мрію про ті очі, які мене в душі зігріли.

Та в пам’яті вони зостались, піти із нею не зуміли.

І чую голос його ніжний, і відчуваю страх в душі.

Продовжую його кохати, до нього звикли і вірші.

У се для нього, навіть небо і зорі в ньому і життя.

А я для нього не людина і не тварина, а сміття.

Кам’янець-Подільський, 2005