Вистава «Дві квітки кольору індиго» продовжує одну з генеральних
ліній репертуару театру імені Івана Франка: прилучення широкого
загалу до знайомства з видатними постатями світової культури.
В цей раз в центрі уваги автора ідеї, режисера постановника та сценографа Олександра Білозуба долі двох жінок, двох неординарних особистостей ХХ століття, майстринь світового рівня: української художниці Катерини Білокур (1900-1961рр.) та мексиканської – Фріди Кало (1907-1954рр.).
Вони обидві народилися на початку ХХ століття, обидві не мали спеціальної освіти, обидві працювали в жанрі примітивізму, обох торкнувся маховик комунізму, в обох поламані особисті долі.
Кожна з них до малярства прийшла шляхом втрат і болю.
Катерина Білокур – через біль самотності й нерозуміння.
Фріда Кало – через фізичний біль, каліцтво і зраду.
І лише одна різниця в їхніх долях: Катерина Білокур, в душі якої буяли квіти була самотньою, а Фріда Кало була яскравою квіткою в житті із хворобливою душею.
А ще їх об’єднав колір індиго – колір вибраних.
У славнозвісному «блакитному домі» у найбогемнішому районі Мехіко мешкала із своїм чоловіком – художником Дієго Рівером Фріда Кало. В Україні з давніх-давен фарбували хати у блакитні кольори, як знак захисту від нечистого.
Цей колір індиго став основою багатьох картин Катерини Білокур.
В Мексиці птах щастя КЕЦАЛЬ також кольору індиго. Вистава «Дві квітки кольору індиго» - це гімн жіночій красі, її душі, найвищому призначенню – творити прекрасне.
Жінка, як окрема невідома планета, яка літає в своїх світах і відкриває безмежний всесвіт любові.
Унікальність живопису майстринь стала основою візуального рішення вистави та спровокувала своєрідність художніх засобів, які поєднують в собі чуттєво–пронизливий музичний образ вистави, граціозність і вишуканість пластичного малюнку та документальність, жорстокість слова.
Тут ірреальна краса душ і прагнень героїнь тісно переплетені із трагічними реаліями їхніх доль.
Комментарии