За сприяння Австрійського культурного форуму (Київ) та Культурконтакт (Австрія, Відень)

Прем’єра 28 листопада ФЕЛІКС МІТТЕРЕР (переклад з німеціької Івана МЕГЕЛИ) («ВЕБЕРИ») страшна комедія.

Режисер-постановник – заслужена артистка України Ірина Кліщевська
Художник-постановник – Світлана Заїкіна
Режисер по пластиці – Сергій Шуліко
 

Зонти:

Композитор – заслужений діяч мистецтв України Олександр Жилінський
Автор віршів – Аркадій Гарцман
 

Дійові особи:

ЦИЛІ ВЕБЕР – Станіслав Колокольніков
ЙОЗЕФА – Олена Кривда
АЛОЇЗА – Олена Іванова
КОНСТАНЦЕ – Марія Грунічева
СОФІ – Ольга Лопатіна-Армасар

Інтриги і кохання, розкіш та бідність, шахрайство і підступність – все те, що оточувало великого музиканта протягом життя.

Незвичний погляд на генія.

Жінки, які кохали і ненавиділи великого музиканта.

Те чого не знав про себе Моцарт.

Виставу створено за сприяння Австрійського культурного форуму (Україна, Київ) та Культур контакт (Австрія, Відень).
 

“Жінки Моцарта”

В театрі “Колесо” поставили п’єсу сучасного австрійського автора, де геніальний композитор з’являється... у вигляді трупа Ліліана ФЕСЕНКО “Хрещатик” 8 грудня 2006.

Постать Моцарта й досі овіяна містикою і таємницями.

Фахівці сперечаються: де він похований і від якої хвороби помер у досить молодому віці.

Австрійський письменник Фелікс Міттерер написав п’єсу “Вебери” про родину, яка мала з композитором постійний зв’язок.

Так Вольфганг був спочатку закоханий в Алоїзу, а потім одружився з Констанце.

Тож в основу сюжету покладено реальні факти.

Першопрочитання цієї драматургії відбулося у віденському театрі влітку цього року, і вже взимку – в київському театрі “Колесо”.

Тож режисер Ірина Кліщевська – другий постановник цього твору на світовій сцені.

Ця співпраця стала можлива завдяки “Австрійському культурному форуму” та віденському “Культурконтакту”.

Вистава починається одразу зі сцени омивання тіла композитора.

Чотири жінки полощуть тканину і ридають біля трупа маестро.

Його роль “виконує” велика гумова лялька.

Потім тіло кладуть у домовину, і дійство починається спочатку – зі знайомства Моцарта з родиною Веберів.

Однак головний персонаж так і не з’являється.

На його присутність тільки натякають поза сценою – начебто він стоїть на порозі дому, чи щось шукає в сусідній кімнаті.

Вся увага зосереджена тільки на жіночому колективі – матусі Вебер та її трьох доньках.

Головну роль Цилі Вебер виконав актор Станіслав Колокольников.

Чоловік гладкої статури так вжився у свій персонаж, що через кілька хвилин глядач просто забуває, що перед ним не жінка.

За характером героїня нагадує Мачуху в старій кіноказці про Попелюшку, тож Колокольников склав достойну конкуренцію самій Фаїні Раневській.

Актор не намагається карикатуризувати свою Цилі, хоча в самому літературному матеріалі підстави для цього є.

Виконавець точно передає міміку та інтонацію старої, яка торгує своїми доньками, мов м’ясник телятами.

Однак неабияка іронія, присутня у малюнкові ролі, робить пані Вебер не страшною, а зрозумілою і смішною.

Адже вона уособлює саме той тип жінки, котра бачить у чоловікові засіб для виживання.

І ця меркантильність, помножена на певний життєвий досвід утриманки, може мати привабливий вигляд, якщо подати все з гумором.

У деяких сценах Колокольникову вдалося навіть передати аромат бюргерської епохи – у білому фартушку і чепчику він нагадував “Шоколадницю” Яна Вермеєра.

Однак така акторська майстерність не завадила виконавцеві створити чудовий ансамбль з актрисами, котрі виконували доньок.

Художник Світлана Заїкіна створила для них уніфіковані чорні костюми, що символізували родинну єдність жінок, незважаючи на несхожість їхніх характерів.

А для автентичності на чорну основу додавалися відповідні аксесуари, котрі відносили героїнь у часи Моцарта.

Сестри Вебер у виставі постійно сваряться, пліткують, ревнують одна одну.

Однак живуть одним домом, цементом якого є деспотична матуся.

Артистка Олена Іванова створила образ старшої сестри – романтичної співачки, яка стала примадонною опери.

Однак щойно та потрапляє а атмосферу своєї сім’ї, як увесь богемний гламур з неї злітає, і вона так само оскаженіло свариться і вимагає своєї частки добробуту.

Невже це та романтична Алоїза, котру кохав Моцарт?

Бачив би він приховане життя своєї прекрасної дами!

Натомість Марія Грунічева зіграла шалопутний характер другої з сестер Вебер – Констанце, котра стала дружиною Моцарта.

Артистка кількома штрихами передає її несерйозність, легковажність, марнотратство.

Адже чимало біографів закидали цій жінці, що саме через її нерозважливість Моцарт опинився в боргах і помер у злиднях.

Цікаво зіграла роль третьої сестри Софі актриса Ольга Лопатіна-Армасар, яка навіть зовні схожа на австрійську красуню.

Режисер-постановник Ірина Кліщевська використала формат “вистави у виставі”, де персонажі приватного театру начебто розігрують спектакль про жінок Моцарта.

Тож, зв’язуючими ланками між обома дійствами стали жартівливі пісні, написані Олександром Жилінським та Аркадієм Гарцманом.

Цікаво, що ці своєрідні частушки не резонують з музикою Моцарта, яка присутня замість постаті самого композитора.

А фінальний реквієм, що навіює трагічний смуток, стає логічним продовженням комедії про стосунки Моцарта з його жінками.

В програмці так і зазначено жанр – страшна комедія.